За пава. О, і я втомилась Чимало! Та боюсь, що не засну Спокійно цієї ночі! Кров моя Шалено б'ється в жилах, мов огонь Горить, коли подумаю, що завтра, Так швидко вже, за п'ять, за шість годин Рішитись має те, над чим так довго Працюємо обоє. Г ОСТОМИСЛ роздягається. Я думками Вперед не забігаю, мріями В будуче не вгризаюсь, та зате Холодним розумом міркую, що І як робить, щоби дійти до цілі. Для того кров у мене супокійна, Та тіло й мозок відпочинку просять. Лягає на ліжко й заслонюється котарою. З а па в а. Ну, спи! А рано я тебе розбуджу. Роздягається, гасить свічку і також лягає. В кімнаті майже зовсім темно, тільки маленька лямпа в головах у Запави перед іконою блимає. Хвилю тихо. Здалека чути гуркіт грому. Потім за сценою притишений стук кроків. Запава ворушиться на своїм ліжку за котарою Запав а. Спиш, Гостомисле? Г ОСТОМИСЛ крізь сон. Сплю! А що таке? Запава. Здаєсь, немов по сінях хтось ходив. Гостомисл. То, певно, вартовий. Запава. Ага, то правда! А я й забула, що цю ніч у нас У замку варта! Гостомисл. Ну, так спи! Запава. 128 Добраніч!
