Вояк. От тепер якраз Страшне приходить! Якось та поява Зайшла за угло1, так що тільки крихту Я міг її ще бачить. По хвилині Вертає й бух1 2, розділюєсь надвоє. Чи то сама надвоє розкололась, Чи друга подібнісінька поява З землі десь виросла, чи з неба впала, Цього не знаю. Бачу—їх вже дві. Шугнули поза рогом і пропали. В тій хвилі чую з коридору крик Слуги, що це злодії. Гостомисл. Чом же ти Не біг за ними, не тримав? Вояк. Куди ж я Мав бігти? Ми вдвох з оцим слугою Оббігли замок весь довкола — де там! Нема й душі живої! Гостомисл. А на мурі Від заходу хіба не має варти? Вояк. Ах, правда! Є! Про неї ми й забули! Г остомисл. Біжіть! Чень там стоїть хто розумніший, Що не підшитий трусом! ЯВАХ Ті самі, 2 вояк впадає без духу 2 вояк. Пане, пане! Щось робиться недобре коло замку! Гостомисл. Ну, що таке? 2 вояк. Якісь чужі появи Мотаються. Ось тут від лісу, в корчах 1 Угло—угол, ріг хати. 2 Бух—раптом, дивись. 137
