Я чув, як коні форкали. Потім Якісь дві постаті, немов гадюки, Підповзли аж під мур і щезли. Гостомисл. Що? Від лісу? Корчами? Де тайний вхід? 2 вояк. Чи б там вхід який, про це не знав я. Та постаті там щезли. Та мабуть Про тайний вхід вони не знали також, Бо швидко я побачив їх знову В долині поміж корчами. 1 в о я к. А тих Не бачив, що снували по подвір'ю? 2 вояк. Ні, тих не бачиві На подвір‘я я І не дививсь. Я з ока не спускав Тих там у корчах. І не розумію, Чого вони там чатували? Гостомисл. Чом же Ти не сполошив їх, не постріляв? 2 вояк. Я ждав, що дальш робитимуть вони. Гостомисл. І що ж робили? 2 вояк. Та нічого, пане. Лишень нараз — я на момент кудись Зирнув, аж бачу, вже чотири їх Снується гам. На коней посідали, Легенький свист роздавсь, й чотири їх Мов штири1 хмари рушили і щезли. Гостомисл. Куди погнались? 2 вояк. Бачиться, у ліс. Г остомисл. Значить, розбійники! Та диво тільки, Що на таку відвагу піднялися! І мусів хтось такий між ними бути, Що добре знає замок цей. Ну, це Ми вислідимо! Гей, біжіть, будіть 1 Штири—чотири. 138
