мусів пустити коріння. Цей приходить за порадою, і другий і десятий. Тому напиши, цьому розповідж, з тамтим піди до пана, з іншим до війта, а то й до староства і до уряду податкового і до лікаря. І як раз чоловік у все те втягнеться, то потім й вилізти годі. Юлія. Це справді таке діло, що затягає чоловіка в себе немов вир у ріці. Я не вам пара — що я можу й що я знаю! А як живеш отак у селі й познайомишся з жінками та дівчатами, то ні відси ні відти стільки набереться різного діла, що аж голова тріщить. Тут шити вчиш, тут у слабості допоможеш, там хоч словом потішиш або з власної мізерії чимбудь порятуєш… І бідуєш отак рік або два в селі, мов на терні, а виїзджаючи плачеш, мов би рідню прощала. Хоростіль. Ну, а друга причина, що мене досі держала при вчительстві, тепер уже мабуть не буде держати. Юлія. Ов, а це що за причина? Хоростіль. Ваше сусідство. Як учитель, я міг бувати у вас, говорити з вами… Юлія. Це могли б і не бувши вчителем. Хоростіль. Я знаю, що ви і ваш брат не мали б нічого проти того, але інші! Але власті! Юлія. А я й не знала, що вам наше сусідство таку пакість чинило, приковувало вас до вчительської тачки. Хоростіль. Не говоріть цього, панно Юліє! Але коли я довідався, що вас перенесено… Ех, та що буду про це говорити? Хіба ви не знаєте, як я вас люблю? Юлія. Пане Хоростіль! Я вас просила не говорити більше про це! Я вам казала, що 224
