мене підкупити, щоб я вичерпував зо спису дітей, обов'язаних до школи. Я й на те не пристав, і ось вони мені наслали до школи парубків, та й ще в додатку мабуть підпоєних. Юлія. Знаєте, пане, ми тут тільки четвертий день, але стільки гризоти зазнали, що й на рік би вистарчило. А після цього, що тепер сталося, то я вже не знаю, що діяти. Адже вони нас уб'ють, підпалять… Жандарм. Не бійтеся, пані! Чень то так зле не буде. Коли б ми тільки дізналися, котрі то парубки були. Омелян. Не знаю ані одного з них—перший раз їх бачив. Жандарм. Я ще також недавно тут, мало кого знаю. Ну, але чень ми то якось помаленьку дійдемо. Вже ви будьте спокійні… За сценою чути гомін селян і стук кроків на ґанку. Ого! Йдуть сюди! Оце до бре! Зараз усе виясниться. Тихо! Бере шапку й карабін і ховається в лавку. ЯВА IX Ті самі, Війт, Вольф, Товкач, Загонистий і ще кілька селян з палицями входять до школи. Селяни. Що? Стріляти до наших дітей? А то по якому? Вольф. Ні, того не можна дарувати! Адже він у саму голову мірив. Війт. Пане навчителю! То ви так свій обов'язок сповняєте? Так дітей учите? Омелян. Пане начальнику! При людях вам кажу, в кепські жарти собі зо мною заходите! Війт. То я з вами жартую? Чекай! Щоб ти бачив, що я не жартую! Гей люди, зв'яжіть його й заведіть до арешту громадського! Зав243
