тра його як розбійника відставимо під вартою ДО Турки. Люди зближаються до Омеляна. Ж а н д а р м встає. Зараз! Помалу! Всів переляку. Ой, Господи! Шандар! Задні кидаються тікати. Жандарм грізно. Стійте всі! Ані з місця! Хто там у сінях? Ага, Федько Зозуля! Записує. А ви як зоветеся? Селянин. Та пане шандар! Я нічого… Я прецінь… Жандарм. Як зоветеся? Селянин. ТаГрицько Зозуля. Ж а Н Д а р М пише; до третього. А ви? Селянин. Та я Микола Гуркало. Жандарм. Чекайте! Я вам загуркаю! Пише. А ви—Товкач, вас знаю! Ви—Загонистий—також знайомі. Загонистий. Тая пана шандаря в Турку возив. Жандарм. Добре, добре, але то вам нічого не поможе. Пише. А ви також тут пане війте? Та й ще як комендант тому нападові? Війт. Та, пане шандар, то не є жоден напад. То ось пан навчитель… Ну, хто таке прибаг—пістолетом дітиськам грозити. Жандарм. То ви будете мені також ті байки розповідати? О, пане війте, кепсько буде з нами! Ви гадаєте, що я не бачив, які то дітиська були? А хто пустив обмову про пана вчителя та його сестру? Війт. Та яку обмову? Я про ніяку обмову не знаю. Юлія. Так? То таку коротку пам'ять маєте? О, але я вам не подарую. Жандарм. Хай пані будуть спокійні. Вже я це візьму в свої руки. Війте, щоб ви знали, 244
