Я В А II Ті самі й Агафія з запечатаним листом у руці — вона держить лист обережно, крізь фартушок Агафія. Добридень вам, панове! Добридень! Криштоф. Доброго здоров'я, пані май* строва! Як ваше здоров'я? Агафія. Спасибі вам, пане! От як то у старої баби: коли не одно, то друге, а все щось болить. Підходить до Мартина. Пане Мартине! Мартин обертається до неї. Прошу! Агафія. Таядо вас. Бачите, мого старого нема дома, а тут власне листа принесли. Здається, що то від нього, від мойого Івасика… Серцем чую!.. Дуже рада би знати, що він пише. Та що, знаєте, не вмію читати! Не вчили за молодих літ, а тепер уже не до того. Мартин бере лист і оглядає. Ого! Адрес його рукою писаний, але по німецький Стампіля1 віденська! А це що? Я й не чув, що він уже НЄ В Лондоні. Розпечатує листа. Агафія. І я не чула. Ну, та читайте, читайте, що він там пише. Мартин читає. „Дорога мамо! Не гнівайтесь, що я так довго не писав вам. Та не одержавши від вас ані слова відповіді на мого листа, в котрім я завідомлював вас про своє одружіння… Агафія. Що! Про одружіння? Господи, він писав мені про своє одружіння, а я й листа не дістала! Що ж це таке? Криштоф. Може лист де на пошті пропав? Агафія. Досі ніякий його лист не пропадав, аж цей мав би пропасти? Ні, то не може 1 Стампіля—штемпель. 309
