кутянами з-над Прута, що красувалися в своїх мальовничих строях.“ Фе ся. А що то таке „мальовничих“? То ніби в мальованках, чи що? Сміх. Митро. От то вигадала! Таже там бабів не було, а самі хлопи. Олекса. То значить, Фесуню, що на тих покутянах убрання такі гарні, що хоч усіх зараз малюй! Феся. Який жаль, що жінокв і дівчат на такі наради не пускають. Інша дівчина. Та може би вони нічого й не розуміли? Феся. Агій! Не розуміли! Та чень же там по-турецьки не говорять. Можуть хлопи розуміти, то чому ж би й жінки не могли? Митро читає. „Особливо цікаво нам було побачити кілька пань і кілька сільських жінок, що, приїхавши зі своїми чоловіками, з великою цікавістю прислухувалися нарадам віча.“ Феся. От тобі й на! За вовка помовка, а вовк тут. Значить, і жінки там були. А я гадала, що їх би там не пустили. О л.е к с а. Віче на те й називається всенароднім, що всякий нарід, чоловічий і жіночий, може там прийти і слухати й говорити. Феся. І говорити? Господи! Та це вже справді якийсь новий світ настає, коли й жінок до чоловічої ради допускають! Василь. Го, го, Фесуню! Ще колись до того дійде, що й жінки і дівчата самі своє віче скличуть. Феся. А тоді, будь певний, що таких як ти на своє віче не допустимо. Василь. То зле, Фесуню! Таким як я ви повинні би ще заплатити, щоб прийшли на 349
