ваше віче, розрухали вас, щоб ви мали на кім свої язички гострити. Парубки. Ха-ха-ха! Правда, правда! М итро читає. „Треба-було бачити й чути, з якою увагою прислухувалися всі висновкам бесідників, з яким одушевленням підхапували кожне мітке й правдиве слово, як совісно шанували свободу слова, вислухуючи терпеливо таких бесідників, з котрих висновками годі було згоДитися…“ Я В А V Ті самі й Рябвна Рябина аа сценою. Го-го-го! А то що таке? Що за збіговище? Дівчата. Ой, лишенько! Начальник! Утікаймо ! Парубки. А то чого? З'їсть нас? Олекса. Не бійтеся! Нічого він нам не зробить. Рябина входить, швидко розмахуючи палицею й наближається до читаючої групи. Ага! Читаєте! От де собі читальню завели! Та як ви смієте? Чи ке знаєте, що читальня розв'язанай заказана, га? Олекса. Читальня розв'язана, але нам питати вільно. Рябина. Отже, я вам покажу, чи вільно! Ще нині реляцію до староства шлю! То до роботи вас нема, по кльоци1 їхати нікому й яе сниться, а над читанням отих дурних газет можете час тратити. О л е к с а встав й підходить до нього. Пане начальнику, можна з вами розумне слово говорити? 1 Кльоц—дерево. 350
