Ряби на. Дурню один! Як ти смієш до мене з таким питанням лізти? Буду з такими дураками як ти розумні слова говоритиі Олекса. Пане начальнику, не забувай* теся! Я цісареві служив, у війні на кулі свої груди наставляв і ні від кого згірдного слова не чув. А хоч ви начальник, але вам без даня рації нікого зневажати не вільно. Я також умію писати й до суду дорогу знаю. Рябина. Овва! Так я дуже тебе боюся! Мене сам пан староста по плечі плеще, розумієш? На кожній сесії другим війтам за взір мене ставить. А ти що? Олекса. Otto мені й диво! Коли ви така сила, то що вам завадила наша бідна чнтальняг що ви так на неї нізащо ні -про що напосі- лися? Рябина. Нізащо, ніпрощо? Отто! А чи не найшов у вас жандар заказану книжку? То ви будете заказані, бунтівницькі та сици- лістичні книжки читати, а я маю вас за це по головці гладити? Добрий би я війт буві Олекса. Та яка там заказана книжкаї Стара повістка1, „Не відпуст, але розпуст“. Ту саму повістку мені ще небіжчик татуньо малим розповідали. Рябина. Ех, буду я з тобою тут на бобах розводити. Стара, чи не стара, досить, що небезпечна. І ваша читальня розв'язана та йг годі! І ви мені не смійте тут нової робити! Олекса. Ого! А ви де це вичитали? Ми вже подали нові статути в намісництво до затвердження. 1 Повістка — оповідання. 351
