Р Я б И Н а ПІДХОДИТЬ до нього і плеще його по плечі* Ну, ну, пане писарю! Та бо ти вже зараз сердишся! Я ще нічого такого й не сказав… П и ер, р. Нічого не сказали? „А вибий собі з голови“, це по вашому нічого? Рябина. Та то я так від себе. А як Оришка ґвалтом захоче за тебе йти, то може я й не буду мати нічого проти того. Говори, синку, з Оришкою. Ось тобі моє крайнє слово. Писар кланяється йому. Спасибі вам! Це справді батьківське слово. А з Орисею я дам собі раду! Чути стук до дверей. Хто там? Р а х м і л ь у сінях. То я, пане начальнику. Можна війти? Рябина. Та ходи! Писар відчиняє двері. Я В А V Ті самі й Рахміль» Р а хм і л ь входить. Хвилю всі мовчать. Ну, пане начальнику! Що буде? Рябина всміхається. Що Бог ДАСТЬ. Р а х м і л ь. А що Бог дасть? Рябина. Що Його ласка. Я з ним на раді не був. Рахміль. Ну, а з кльоцами що буде? Рябина. Звеземо. Рахміль. Хто звезе? Рябина. Коні та воли. Рахміль. Пане начальнику, не жартуйте! Ви знаєте, що вже за тиждень контракт кінчиться. Ваша кавція пропаде. Рябина. Хай Бог боронить! Рахміль. І я кажу, хай Бог боронить. Я би дуже не хотів вас кривдити. Але ви знаєте, 369
