віддала. Ну, і що ж! Мені байдуже! Він для мене все: і світ, і люди, і честь, і присяга. Мотає. Одна, дві, три, чотири, п'ять, шість…
Жандарм входить. Добридень, Анно! Ти сама?
Анна випускає з рук мотовило й веретено. Ах! То ти? Де ж це ти так довго? Чому не приходив тілький час?
Жандарм. Де чоловік?
Анна. А он у стодолі молотить.
Жандарм. Ну, що ж він?
Анна. Як то що?
Жандарм. Не дорікає тобі, не б'є, не сварить?
Анна. Він? Ані словечка. Навіть не питався, чому я не приходила до нього до арешту. Крутиться по хаті, нишпорить по господарстві по-давньому.
Жандарм. Ну, а ти не почала з ним розмову?
Анна. Про що ж я буду з ним говорити? Обрид він мені. Лучше б був гнив собі в криміналі.
Жандарм. Ну, а як гадаєш, знає він про те, що зайшло між нами?
Анна. А хто його знає. Мені навіть натяком одним не дав цього пізнати.
Жандарм. Ну, але може сусіди наговорили йому?
Анна. Може бути. Та що це мене обходить? Я тепер спокійна, нічого не боюся: ні про що не думаю, нічого не знаю, тільки тебе одного.
59
