Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/61

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Приближається до нього, боязно. Михайле, можна тебе обняти?

Жандарм обіймає її.

Анна. І поцілувати? Цілуються. Знаєш, давніше я, здається, була б умерла зі стиду, як би була подумала навіть, що яко шлюбна жінка можу так цілувати другого. А тепер! Цілує його без пам'яти. Любий мій! Тепер у мене ані крихіточки ніякого неспокою, ніякого сорому нема!

Микола відчиняє двері, але побачивши, що Михайло з Анною цілуються, цофається назад і запирає двері.

Жандарм шепотом. Він був.

Анна. Нехай собі! Не боюсь я його.

Жандарм. Ну, я також не страшків син. Але тепер я не хочу з ним балакати. Я так тільки на хвильку забіг. Мушу ще піти до війта віддати йому листа, а відтак прийду до вас на кілька годин. Прощавай! Забирає карабін і відходить.

Анна. А приходи! Ждатиму з підвечірком! Береться знов мотати. Так, він бачив нас. Ну, і що ж з того? Коли досі очі не повилазили, то мусів бачити. Не тепер, то в четвер був би побачив. Я ховатися від нього не думаю. Нехай робить зі мною, що хоче! Рахує потиху нитки, зав'язує пасмо.

ЯВА III
Микола та Анна

Микола входить з ціпом у руці. Ти сама, Анно?

Анна. Сама.

Микола. А той… шандар… пішов уже?

Анна. Пішов до війта, але за годинку, казав, що прийде. Або що, ти хотів з ним що побесідувати?

 

60