А він, лютий рицар, жене напереді
Серед куряви та порохів,
Бо ще не дійшовши туди, де медведі,
Не чує у серці страхів.
Король — хай йому помагає Господь! —
Надіявсь по тім поході много;
Але граничарі як зустріли його,
Бігли радісно напроти нього.
Його власний полковник любив його дуже,
Вважав незвичайним героєм,
Та як перші вистріли заторохтіли,
Він почув щирий страх перед боєм.
А як поставали шотландці до битви
І кульки стали землю брати,
То сер Джон присягався на чім світ стоїть,
Що йому конче хочеться…
Та полковник по нього ще раз носила,
Аби виступив сміло до бою,
Та сер Джон відповів, що не виступить перший,
Хай вперед вороги йдуть юрбою.
Як поставив його він у задніх рядах,
Десять миль від воєнного грому,
Сер Джон мовить: «Чортма ворогів!» — і потяг
Преспокійно додому.
А як мир заключили, він став уповні
Знов щадить, що потрапив на грець;
З його слави зісталась лиш пляма в…
А у Бервіку був його жизні конець.
