Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/141

«А ти чуєш, мій братіку любий, в чім річ
І яке у нас діло?
Ось волоський горіх на твоїй голові!
Стій же просто та сміло!»

І нап'яв юнак Гемінг свій лучок тугий,
І рука не дрижала;
Півгоріха на землю здмухнула стріла,
Друга пів на головці зістала.

І до Гемінга мовив Гаральд у той час:
«Незвичайний ти приз заслужив.
Та що мала значити та друга стріла,
Що її ти набік відложив?»

«Якби брата мойого застрілив я був
І було б таке горе моє,
То ту другу стрілу я би зараз післав,
Мій королю, у серце твоє».

«Коли так, то ходім на стрімкую скалу,
І на лещетах з'їдеш ти сам;
А як з'їдеш живий, я таки в Орінгсбург
У довічну тюрму тебе дам».

І спустився юнак зі стрімкої скали,
Лещети аж тріщали й свистіли;
А король, поблизу стоячи, погадав,
Що се з неба зірки полетіли.

Юнак Гемінг летить зі стрімкої скали,
Зробив скрут лещетами він збоку,
І за праве плече ухватив короля
І шпурнув у безодню глибоку.

І погнав лещетами додому юнак,
І каміння і скелі минає;
Всі питають, а жоден не знає ніяк,
Яка смерть його там дожидає.