Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/166

Потім кличе мулярів до себе
І ось що говорить їм поважно:
«Монастир я тут покласти хочу,
Та най буде в храмі сьому затиш,
І най буде найкраща обитель,
Моя гордість, мого роду слава!

«Тож послухайте мене, майстрове,
Й ти, Манолє, перший поміж ними!
Вдасться вам, що не вдалось нікому,
Буде й зиск вам, як не був ні в кого.
Дам вам грошей, зроблю з вас боярів,
Не поскуплю коштів, ані дарів.
Та як вам не вдасться ся будова,
Навіть бог вас не спасе від мене,
Всіх живцем в мур тут замурую».

Жваво мулярі взялись до діла,
Розміряють розміри до шнуру,
І на широчезних фундаментах
Зносяться грубезні стіни муру.
Але кожний день — нова їм праця;
Ta-бо кожний день — нова їм мука,
Бо що зроблять з ранку аж до ночі,
Те вночі в розвалини грохоче.

І глядить понуро та зловіщо
На розвалини ті воєвода.
«Як не вдасться нам оця будова,
Смерть чекає вас у лютих муках».
Воєвода — пан немилосердний,
І тремтять всі мулярі зо страху,
Та що зроблять за день тяжким трудом,
Те вночі а гучним валиться громом.

Обезсилений упав Манолє,
Сон тяжкий склепив йому повіки,
Але швидко він зі сну збудився:
Незвичайний сон йому приснився.
Схопився і кликнув: «Гей, майстрове!