Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/167

Слухайте, який нам вихід з горя
І який успіх дав нам доля!

«Коли тільки я заснув уперве,
Кликнув хтось до мене проникливо:
«Не скінчити вам будови сеї!
Що збудуєте, все буде падать,
Поки згідно женщини одної,
Чи сестра се буде, чи дружина,
Яка перша вийде вам настрічу,
Не дасте на смерть її живою,
Не вмуруєте в стіну будови».

«Тож як має діло нам щастити,
Най ізв'яже нас страшна присяга;
Перша жінка, що надійде вранці,
Най нехибно буде жертва смерті.
Чи сестра се буде, чи дружина,
Гробом їй буде стіна оцяя!
Чи заплаче муж, чи брат за нею,
Ми не вступим! Присягайте згідно!»

Сталось так, і по короткій ночі,
Ледве зоря край неба скрасила,
Виліз на риштовання Манолє
І глядить, хто сну його важкого
Впаде жертвою. І бачить, скорим кроком,
Закриваючи лице від сонця,
Жінка йде, найкраща, наймиліша
З всіх жінок — його дружина вірна.

Похололо в серці у Манолє
І проняв його біль невимовний.
Але скоро він на все рішився
І душею богу так молився:
«Всемогучий Боже, зроби ласку,
Вели хмарам із мокрого лона
Жбухнути потопу на дорогу,
Аби жінка не дійшла до мене,
Аби смерті жертвою не стала!»