«Спивала я часто вино дороге
І страви добірні в'їдала:
І риби, і м'ясо, і птаство лісне,
І плоди заморські — все було моє;
Про люд, що мер з голоду, я не гадала!
Що ситим до того, як бідний там мре!
«Вбиралась я пишно, як інші пани,
В виставні, блискучії строї,
У атлас і шовк, а в зимовії дні
У хутра м'які, дорогі; та коли
Хоч раз я згадала про тих, що одної
Сорочки не мають на холод зими?..
«Про горе, котре я могла полегшить,
Я ні думки, не мала ніколи!
А все ж таки в моїй душі не кипить
Ні злоба, ні жодна ненависть. Досить
Без думки й розваги ступати по полі
Життя, щоб, як я, проти люду грішить».
І довше не вдержала болю в душі, —
Заламала білії руки,
А сльози гіркії, рясні поплили,
Мов град серед літа по спражному дні. —
О, щоб таку хвилю і жалю й розпуки
На всіх пань подібні навіяли сни!
