«Усі ми осли! Тож кричімо: і-а!
В нас кінських рабів і заводу
Немає. Проч з кіньми! Нехай нам жив
Король із ослячого роду».
Отак говорив патріот. І кругом
Осли йому «Славно!» ревіли,
Їм ріднії святощі милі були —
Копитами всі тупотіли.
І мовці на вуха вложили вони
Вінок із дубового листя;
Він з щирої втіхи хвостом замахав
І скромно громаді вклонився.
Царя раз звірі вибирали,
Осли, звичайно, більшість мали;
Ну, і осел на царство вхопивсь.
Ось що о нім рече літопись:
Осел в короні в себе впер,
Що він правдивий лев тепер,
Вбиравсь в кожух з львиної шкіри
І наче лев ричав без міри.
Раз в раз лиш з кіньми заходився,
За те ослам він не злюбився,
З вовків мав гвардію й з собак він,
Тим розізлив ще гірш осляк він,
А як вола поклав міністром,
Ослів мов хто пошпигав вістрьом:
Взяли ревіти і казитись
І революц'єю грозитись.
Почув се цар і гнеть на вуха
Натяг корону, а щоб духа
Набрать, ослячі плечі духом
Окрив льва смілого кожухом.
І перед трон свій у столицю
