Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/288

А чий карк в ярмо не гнеться,
Того грюк! в чоло обухом.

При смерті Давид мовля
Соломону: «Синку любий,
Не забудь же про Йоава,
Що мене спасав від згуби.

«Той хоробрий генерал —
Здавна гнув на нього гнів я,
Та ненависного спрятать
Якось, синку, не посмів я.

Ти ж побожний, синку, мудрий,
Богобоязний на славу,
Маєш силу, й легко зможеш
Карк скрутить тому Йоаву».

 

ENFANT PERDU^[1]

 

Пропащий вояк в бою за свободу,
Я вірно тридцять літ стояв ось тут
Боровсь я без надії на побіду,
Знав, що здоров додому не прийду.

Я день і ніч не спав, — не міг я спати,
Так як в шатрі товариші мої —
(Та ще й хропів дехто із тих завзятих
Так, що я все будивсь, як був при сні).

Не раз нудьга мене по ночах бралась,
Ба й страх (страху не знають лиш дурні);
Щоб їх прогнать, не раз знімав я галас,
Свистав, співав юнацькії пісні.

З ружжям на рамені стояв я чутко,
А як підліз непевний драб який —

1. [Дослівно — загублена дитина. Так називали вартового на передньому посту в армії під час французької революції 1789 р.]