І місце порожнє побачиш в закутку,
Подумаєш: «Він тут зо мною сидів».
«Читатимеш повість, де явно чи скрито
Коханую пару розбила юрба,
То згорнеш ту книжку, зітхнеш сумовито,
Подумаєш: «Боже! Се наша судьба!»
Коли ж їй дав автор закінчення гоже,
По злиднях коханцям дав щастя й талан, —
Ти, свічку згасивши, подумаєш, може:
«Чому ж так і наш не скінчився роман?»
«Втім, блискавка в пітьмі нічній замигоче,
Від шелесту листя проснеться тиша,
Пугач десь застогне, в вікно затріпоче, —
Подумаєш: «Може, його се душа».
«Так в кожному місці і в кожну хвилину,
Де гравсь я з тобою чи плакав в тиші,
Я буду при тобі, бо всюди частину
Лишив я своєї душі».
Стрічаємося ми, як різні два човни.
Твій в барвах все нових та в панцирі мигоче,
Шовками вітер ловить, брильянтами блискоче,
А мій на волю бурі та морських страшил
Несеться без стерна з останками вітрил.
Як черв таємний грудь наскрізь йому пропоре,
І звізди в тьму зайдуть, компас я кину в море.
Розминемось. Чи ще стрінемось? Не ворожу.
Ти не шукатимеш мене, а я тебе не зможу.
