Тут блиск, дим, — хвилину тихо, і гук, наче сто громів.
Від дерну, піску, каміння воздух ввесь загус, затьмів.
І підскочили гармати, мов стрельнули їх роти,
Покотились на колесах, та запалені льонти
Не натрафили на панви. Покотився дим клубами
Просто в наш бік і густими огорнув нас туманами.
І ніщо не було видно, лиш гранатів блиск різкий.
Та ось дим помалу рідне, сиплються дощем піски…
Я поглянув на редуту: де був вал і палісади
І гармати, й наших горстка, й наших ворогів громади, —
Щезло все, як сонна змора, тільки та земная брила
Розторощена зіває — мирова для всіх могила.
Там і ті, що боронили, й ті, що вдерлися в сей вир,
Вперве в жизні заключили щирий, віковічний мир.
Хоч сам цар велів би встати всім солдатам «на ура»,
Ні одна душа московська не послухає царя.
Тут зариті стільки сотень імена й тіла і мова…
А де душі їх? Не знаю. Знаю лиш, де Ордонова.
Він патроном шанців буде, бо велика правда те:
Знищення у добрій справі так як творення — святе.
Бог сказав слова: «Да будеть!» Бог: «Да згинеть!» прорече,
Коли правда і свобода від народів утече.
Коли землю самовлада опов'є і гордість люта,
Так як вкрита москалями та Ордонова редута;
Бог, караючи драпіжну ровту, злобою затруту,
В воздух висадить сю землю, як Ордон свою редуту.
З садового підслуха
Воєвода без духа
В замок — лютий, тривожний вбігає;
Відхиляє заслінки,
Глянув в ліжко до жінки,
Глянув, дрогнув, а жінки немає.
