Соцініянів і анабаптистів,
Щоб, як велить їм імператор руський
І його вірний спільник король пруський,
Принявши нову віру й нову совість,
Усі зійшлися в однім спільнім зборі».
Тут напис: «Дамські строї», далі: «Нути»,
Там роблять «дітські забавки», там «кнути».
По вулицях карити та ландари,
Хоч величезні і щодуху гонять,
На лижвах блиснуть, щезнуть так без звука,
Як в панорамі чародійські мари.
На англійськім кочі візник кацап:
Кожух його обсипав іней білий,
Обсипав бороду і вуси й брови;
Він ляска батогом, а передом на конях
Мчать хлопчики в коротких кожухах,
Свистять пискливо, юрби розганяють.
Перед тим кочем саночок громада
Розбіглася, як білих уток стадо
Перед судном. Тут люди всі біжать,
Мороз їх гонить, жоден не стає,
Не гляне, не говорить, очі жмурить.
Поблід, тре руки і зубами дзвонить;
І в кожного з уст видихана пара
Виходить простим, довгим, сірим стовпом.
Глядиш на сю юрбу, що димом буха,
То думаєш: се комини рухомі.
З обох боків міської сутолоки
Поважно сунуть два ряди великі,
Мов дві процесії в обхід церковний,
Або надбережні льоди ріки прудкої.
Куди ж так звільна тягне ся орда,
Нечула на мороз, як бобрів череда?
Прохід тепер у сю годину в моді.
Мороз і вітер — та про те байдуже,
Адже ж сюди пройдеться пішо цар,
Цариця і всі охмістрині з нею.
