Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/321

Ідуть чиновники, маршалки, дами
У рівних відступах: один, два, три, чотири,
Як карти, кидані з руки грача:
Король, ас, дама, хлопець чи десятка,
Вино чи черва, чорні чи червоні,
Падуть на сей або на той бік рівно
На тротуари вулиці шумної
Та на містки з блискучого граніту,
Вперед ідуть чиновники надворні:
Сей в теплім хутрі та напіввідкритім,
Щоб бачили його хрести чотири;
Хоч змерзне, то покаже всім ордени.
Він гордим поглядом шукав собі рівних,
І грубий суне вільним ходом жука.
За ним гвардійці, модні головуси,

Тонкі і прості, як подвижні тики,
В півтіла туго зв'язані, як оси.
Далі чиновники з карком похилим
Глядять спідлоба, кому поклониться,
Кого штовхнуть, від кого сторониться.
А кожний з них гнучкий, зігнутий вдвоє,
Тісняться і повзуть, як скорпіони,
Посередині дами, пестрі, наче рій
Метеликів, плащі та капелюші!
Блискоче кожна з них паризьким строєм,
Мигтять ніжки у хутряних ботинках;
Їх лиця білі, то мов рак червоні.
Се Саламандри півночі: п'ють вітер,
Сльотою дишуть, тиють від морозу.

Втім, двір від'їздить. Стали всі рядами.
Вози підбігли, мов великі човни
Посеред пливаків у купелі глибокій.
Вже перші сіли в повози і щезли,
За ними розбрелися піхотинці.
З них не один сухітним кашлем бухне,
Та проте мовить: «Оце гарний прохід!
Царя побачив, перед генералом
Вклонився низько, з пажем побалакав».