Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/333

Влетів, спитав: «Здорово, молодці?»
«Здраствуй, цар-батюшка!» ревнуло збірне тіло,
Неначе сто ведмедів заревіло.
Дав розказ, розказ вискочив крізь зуби,
Впав, як опука, в губу коменданта,
А потім, з рота летячи до рота,
Аж на останнього упав сержанта.
І наче камінь, що з гори зірветься,
Що раз, то швидше й швидше вниз несеться,
Аж у глибоку скотиться долину
І там стократним ехом відіб'ється, —
Зойкнули зброї, брязнули шаблюки,
Змішалося все в гомоні однім.

Вам полишаю се співать, французи!
Ви прибули з Парижа до Москви
На ті руїни, що самі зробили,
По свіжих трупах вашого народа,
Щоб оспівати царськую корону,
Славити мудрість та ласку правління,
Як не славив ніхто ще з москалів.
Ви вроджені хвалителі бенкетів,
Різні, заборів, рабства й завойовань.
Для вас народність — забобон пустий.
Вам тільки буть співцями та хвальцями
Тих царських військових ревій.

Хто бачив на лінійнім кораблі
Котел великий, де вариться каша?
Бурлить, а в воду кілька пар матросів
Відразу сипле круп зо штири бочки,
Потім весел десяток у кітлі мішає.
Хто зна французьку соймову палату,
Більшу й сто раз шумнішу від кітла,
Коли комісія проект у ню внесла,
І вже надходить черга на дебату?
Европа, здавна гноблена й голодна,
Вся думає, що там варять свободу.
Лібералізм із уст, як з помпи, буха.
Про віру хтось напочатку згадав, —