Життя при мріях бігло стиха,
Немов ідилля;
Не завдавала серцю лиха
Горда Марілля.
Хоч моїм співам вторив, бувало,
М'явкіт котячий,
То все до співу (їдячи мало)
Був я охочий.
Обік дітей кормив громадку
Швець кривонога;
До стелі підносив він дратву,
Голос до Бога.
В бою з бідою, що йшла з ним вальсом,
Жив і дер пельку;
Той швець мене ще геть перед Смайльсом
Учив «Self-help»[1]-у.
Зліва сусіду мав я артисту
На мандоліні;
Грав він не чисто, та пивав чисту
В кожній годині.
Щоночі бренькав, зимно чи парно,
В клітці злиденній;
Се мені приклад був, як то марно
Згибає геній.
Третій панок був, мав свободу:
Емерит, братку!
Щорана пив холодну воду,
Склянок з десятку.
Носив зелені окуляри
І чорний пластер,
Держав канарків штири пари,
Курив все кнастер.
Досить бувало жартів, утіхи
В кружку тім нашім:
Не раз допізна реготи, сміхи
