Трясли піддашшям.
Кпив емерит із струновладця,
А швець з поети, —
Так, родом з різних сфер, миряться
Тіні край Лети.
Тебе любив я, чар твій, хист,
Вершин гущаву, де вітри грають,
І кожну квітку, кожний лист,
Гаю! Гаю!
А нині серце змучив гріх,
І вітер стогне, як плач по раю,
І вже б тебе я любить не міг,
Гаю! Гаю!
Колись любив я твій кришталь,
Що рвав і мрії в журчання бистре,
І розливав мій сум і жаль,
Дністре! Дністре,
А нині б я в глухому сні
Сховавсь в холодне лоно бистре, —
От тим-то ти страшний мені,
Дністре! Дністре!
Лан колосистий, запах трав,
Вдихав здоров'я в серце кволе,
Я славив плід твій, цвіти рвав,
Поле! Поле!
На моїй ниві хопта росте,
Зерна нема, стебло лиш голе —
То й ти для мене чорне, пусте,
Поле! Поле!
Коли підняться дух хтів мій,
Я біг на верх ваш, в сині простори,
Де ближче неба, ясність, спокій —
Гори! Гори!
Днесь не шукаю в небі знаків,
В темні ті земні зарившися нори,
