Нині б на вас я підняться не смів.
Гори! Гори!
Хоч і важкий ти хрест мені дав,
Ніс я і вірив: він допоможе;
В пітьмі я світла в тебе благав,
Боже! Боже!
Нині в безмежних блуджу млах
І думка рветься й тіло не може,
Навіть до тебе згубив я шлях,
Боже! Боже!
Було це на подвір'ю Іцькової хатки
В літній вечір. Дістався я туди лиш крадьки.
(Відчужує і ділить, не єднає віра!)
Внизу шапок, халатів збилась купа сіра.
Женився Іцько шматник з ватниці дочкою.
Цікаві й гості двір весь залягли юрбою.
Було негарне місце, люди всі звичайні.
Сполошені три гуски ґеґали край стайні,
На ґанку проти сонця схли брудні перини,
З кухні бив запах диму, риб і смаженини.
В кутку дві верби мерли на сухоти хорі.
Мов світло в шабаш, в небі так горіли зорі,
Блакить де-де встилала хмар легеньких вовна,
І ніч була, мов царським маєстатом повна.
Іцько під пурпуровим, ветхим балдахином,
В святочнім строю, світлом облитий і димом
Стояв — смаглявий хлопець, півмуж, півдітвак ще.
В жидів любов хапає чоловіка натще,
Веде наосліп в темний вир, мов серед ночі,
В юрбі були буденні постаті, з якими
В крамах, торгах стрічаться звикли ми щоднини:
Тандитники, фактори, купці, шаповали.
Їх лиця бородаті в духоті палали;
- ↑ Словами „Ель моле рахмім“ (Боже повний милосердя) починається жидівська пісня по покійнику. В часі шлюбною обряду, коли одно з наречених є сирота, цю пісню співав „хозен“, тобто співак.
(Автор)
