А на плечах бряжчать повні тули,
Буйні голови в шоломах ясних,
А під ними бистрі коні грають.
Загриміли звуки лісних рогів,
Відозвались сурми громозвучні.
Страшно стрілись оба війська вражі,
Хмара пилу вгору піднімавсь,
І впосліднє страшна була битва.
Роздавсь брязк і бренькіт мечів гострих,
Чутно, як січуть калені стріли,
Роздавсь ломіт спис і грохіт копій.
Тут прокляття, тут наруга люта,
Тут плач тяжкий, а тут дика радість.
Кров валиться, як потік по тучі,
Що у лісі дерев, то тут трупів.
Той з розтятов навпів головою,
Тому руки обі відрубані,
Той ся котить з коня через друга,
А тамтой затято поражає
Врагів своїх молотом, неначе
Буря ломить дерева по скалах,
Тому в серце меч крізь ребра вбитий,
Тому ухо татарин відрізав.
Ух, був рев і жалібнії стони!
І христьяни уступать почали,
Люто перли й гнали їх татари.
Гей, то орлом Ярослав злітає!
Сильний панцир на могучій груді,
В серці храбрість, у груді удалість,
Під шоломом світлим бистрин розум.
І гнав дочвал, мов лов роздражений,
Скоро теплу кров свою побачить,
Сли ранений за стрільцем ся жене;
Так він люто вергся на татарів.
За ним чехи, як град-буря впали.
На Кублаєнка він люто кинувсь
І прелюта борба ся зачала.
Вни оба ся коп'ями зразили,
І з великим тріском їх зломили.
Ярослав з конем, весь кров'ю злитий,
