На Кублаєнка меч страшно взносить, —
Перетяв від рамена півперек
Аж по бедра він ханова сина,
А без духа й той впав межи трупи,
Тула з луком на нім забряжчала.
Й переляклась орда татар лютих,
Всі повергли списи сажневії
І хто тільки успів утікати,
Всі погнались, відки сонце всходить,
І край вільний став від ханської Орди.
Ай Волтаво, чо се мутиш воду,
Чо се мутиш воду срібнопінну?
Чи тя люта буря розгойдала,
Тучу з неба сірого зігнавши,
Гір зелених голови обмивши,
Сполокавши глину золотасту?
Як не маю я води мутити,
Коли рідні браття посварились,
Браття рідні о уділ вітцівський.
Посварились круто між собою
Лютий Хрудош з-над Кривой Отави,
Храбрий Стаглав з холодной Радбужі:
Оба браття, Кленові потомки
Із старого Попелева роду,
Що прийшов у тії землі жирні
Через ріки три з полками Чеха.
Прилетіла ластівка подружна,
Прилетіла з-над Кривой Отави,
На віконці отворенім сіла
В злотім дворі батьківськім Любуші,
В злотім дворі, святім Вишгороді,
Бідкаєсь і нарікає сумно.
Як те вчула сестра її рідна,
Сестра рідна в Любушинім дворі,
Просить княжну, просить у Вишгород,
Щоби правду уставила в справі
