Аж ми ті рани погоїш!
Як ми ті рани погоїш,
То ти нанижу намисто,
Намисто з жовтих дукатів,
Кісники з рупій турецьких. —
До Ненча Йонка говорить:
— Ой, Ненчо, мій побратиме!
Я ти ті рани погою,
Лиш відречися навіки
Сього страшного гайдуцтва!
Купи ти волики сиві,
Ори ти ниву родючу! —
І Ненчо Йонці поклявся,
Що ради тої послуха,
Що те гайдуцтво покине,
Що купить волики сиві
І буде поле орати.
Аж ось загримали стрільби
У Наготині великім:
Се сербські хлопці повстали
Колоти турків кривавих
І яничарів поганих.
Не може Ненчо стерпіти,
Хапає цівку з клиночка
Та й так до Йонки говорить:
— Гей Йонко, люба посестро:
Юнак не втерпить без бою!
Не юнака річ орати
І голе поле копати! —
І рушив Ненчо в дорогу,
В гайдука Велка дружину.
Гей ти, Мургашу-планино,
Багатий в пашу Мургашу,