І для зимівлі ти добрий,
А для гайдуків найліпший!
Там рушив Дончо-воивода.
Його болгарка родила,
Болгарськов груддю кормила
І так до сина казала:
— Гей, Дончу, плем'я болгарське,
Я тобі шаблю зготую,
На плечі цівку повішу, —
Іди ти в гай зелененький,
Збери ти хлопців-молодців,
І бийте турків-поганців:
Щоб рідну землю відбити,
Дітей з неволі вернути,
Жінок від ганьби вхистити,
Батьківську славу згадати,
Нещасну неньку помстити.
Остався Димчо сирітка,
Без мами Димчо, без тата.
Пішов мій Димчо на службу
До плевненського кадія.
Служив там Димчо недовго,
Недовго, лиш дев'ять років.
І просить Димчо заплати,
А кадій так йому каже:
— Ей, Димчо, хлопче дурненький,
Хто тя на теє направив
Від мене грошей просити? —
А Димчо кадію каже:
— Ніхто мене не направив, —
Направила м'я робота
Та моя служба тяженька,
Що свої волі не має.
Я дев'ять літ уже служу,
