На тебе, кадію, роблю,
І дев'ять сотень жадаю,
Щоб ти віддав мені гроші!
І каже кадій до Димча:
— Не ворохоб ми ся, Димчо!
Дурний ти хлопець, зелений!
Ніде ти, хлопче, не бачив,
Щоб слугам платили каді.
І жалко Димчові стало.
Зібрався Димчо в дорогу
На ту троянську планину,
З гори він крикнув до яру:
— Гей, вуйку, вуйку, Страшиле,
Страшиле, страшний войводо!
Озвися, най к то́бі прийду,
Свою ти кривду розкажу!
Зачув го в ярі Страшило
І до дружини говорить:
— Дружино вірна, присягла,
Біжіть там, Димча найдіте,
І приведіте до мене!
Побігла живо дружина
Великим бором-чагаром,
Ведуть вже Димча в долину,
Перед Страшила приводять.
І каже Димчу Страшило:
Ну, Димчу, ну, мій сестринче,
Чого прийшов ти в ті гори?
Чого ти вуйка покликав?
І каже Димчо Страшилу:
— Гей, вуйку, вуйку Страшиле,
Прийшов я к то́бі на скаргу:
Отсе літ дев'ять служив я
У плевненського кадія —
Не дав ми й дев'яти грошей. —
