Питає Димча Страшило:
— А вмів би ти нам сказати,
Як одчиняються брами
Від кадійської палати? —
А Димчо вуйкові каже:
— Таж дев'ять літ там служив я! —
Страшило й каже дружині:
— Дружино вірна, присягла,
Хапайте живо топірці,
На стрільби свіжі кремінці,
В постоли добрі ремінці, —
Ходімо в город у Плевну —
Плевненських турків побити
Та ще й кадія зловити!
І в Плевну в город упали,
Кадія живо спіймали,
Обухом в плечі гримали,
Та ще й шпигали ножами.
Страшило ж каже дружині:
— Беріте, хлопці-молодці,
Дукати жовті мірками,
А мідні гроші шапками!
Бо тії гроші криваві,
З удов убогих надерті,
Сирітським потом нажиті. —
І каже кадій Страшилу:
— Страшиле, страшний войводо,
Бери си гроші й що хочеш,
Лишень пусти м'я живого. —
Страшило кадію каже:
— Живий останеш, а бідний, —
То будеш дерти ще вдвоє. —
Йому головку зрубали
І в полонину забрали.
