Так, що мов під захід сонця він
Жовто догорає.
Як у чужині, не журиться
Ним душа ні одна,
А як близько, щастя свойого
З ним ділить не годна.
У базарах серед стиску він
Боязко бокує,
В самоті ж він у сльозах гірких
І днює й ночує.
Жалься, Боже, як то бідному
Жить у світі годі!
Між людьми він наче чужинець
В своїм власнім роді.
Мов серденько вмерло би слабе,
Якби перестало любити тебе;
Бо мого серденька не переробить,
Нікого другого йому не любить.
Мої оченята недармо горять,
На тебе одного вони лишь зорять;
А як чия інша краса їх влестить,
Хай вид твій ніколи мене не пестить
У моїм серденьку заклято, мабуть,
Ніколи довіку тебе не забуть;
Отим-то воно не втихає на мить,
Любов'ю палкою горить і горить.
Кожна штука, пане мій,
Це нашийник золотий,
Але сей голяр, начисто,
Се — перловеє намисто.
