О, відчиніться знов, щоб я, як слід ;коні, Сповнила вірно пильний наказ королів. Впустіть мене, і все, що досі мов вихри Ревло круг мене, хаЙ позаду лишиться. Бо відколи безжурно відси вийшла я Молиться в храм Китери1, довг святий сповнить, А там розбійник з Фриґії схопив мене,— Сподіялось багато, про що люди скрізь Говорять радо, та не радо слуха той, Що про його аж в казку виріс поговір. Хор. Не занехай, вельможна пані, Посідання найвищого добра! Тобі бо дісталось одній Найвищеє щастя: Слава краси, що ясніє над все. Героям звенить її гомін, І в бій вони гордо спішать; Та й найтвердшая вдача схиляє, чоло Перед всесильною красою. Г е л є н а. Досить! Із мужем своїм приплила я тут, І ось у город він вперед послав мене; Та що на думці в нього, не вгадаю я. Чи я ще жінка? Чи я королева ще? Чи жертва за князеві злигодні важкі, За довге лихоліття й горе Греції1 2 з? Здобута я; чи бранка — не додумаюсь! 1 Китера — місце, де був храм Афродити, та тут ужито цівї назви замість Афродити. 2 Натяк на Евріпідову трагедію „Троянки“, де представлено річ так, що греки віддали Менелаеві Гелену з тим, щоб він покарав її смертю, і він мав виконати це в Спарті. 114
