Ця сторінка ще не вичитана
К аї н. Хай паде й на них частина, — На брата, на дітей! Прокляття прецінь Єдина спадщина мояі Прокляття І їм лишаю. О, безмірні темні Простори,—мглисті, величезні тіні, Одні доразу видні, другі ледве Слідні, но сильні всі й понурі,—хто ви? Живете ви? Жили? Л ю ц и ф е р. Це й те потрохи. К а ї н. Що ж смерть таке? Л ю ц и ф е р. Чи ж творець ваш не мовив, Що смерть також життя—лишень інакше? К а ї н. Ні, він сказав лиш, що все вмерти мусить. Л ю ц и ф е р. А не сказав, то скаже ще колись. К а ї н. Щасливий буде день той! Л ю ц и ф е р. О, щасливий! Жаль тільки, що несказані тортури Принесе, вічні муки незлічимим, Ще непородженим міріядам душ, Що зродяться для мук, самі О тім не знаючи. 56
