шукає насамперед „принципів“, „основ“, з котрих би міг усе виводити, а факти не дають їх, вони домагаються мислення індуктивного, до котрого він ще нездібний. Це доводить його до розпуки, до проступку. Проступок надломить його тіло, затемнить його думку, але не зломить його духа, не вгне його під ярмо авторитету. Ось психологічне, глибоко правдиве й людське значіння „Каїна“.
Але при тім усім „Каїн“ — проява історична. Це мислячий чоловік двадцятих років нашого століття. Велика політична реакція того часу, страшний суспільний і розумовий гніт це ґрунт, на котрім він виріс. Найважніші, найпіднесліші духові потреби чоловіка старанно придавлювались, а найслабше їх заявлення вважалось гріхом, проступком. Думка, скована кайданами „Святої спілки царів“, не могла розвиватись свобідно і прогонялась, мов дикий звір. Наука після широких, хоч пустих, ідей XVIII віку звернулась до слідження малесеньких часток, спеціяльностей і витривало, хоч поволі, громадила цінні матеріяли на пізніше, але своїм сучасникам не могла ще дати нічого, а найменш усього — широкого світогляду, принципів і — успокоєння. Такі широкі погляди, конечні для життя, брались від мислителів вісімнадцятого віку, переважно від Руссо з одного, а Юма з другого боку. Скептицизм Юма — основна риса „Каїнового“ характеру.
А побіч цього болющого, вічно бажаючого й вічно невдоволеного духа якжеж пречудово ясніє звізда нової надії, ідеал женщини, ідеал нової людськости — Ада. Любов до людей у неї безгранична й та любов, мов чудодійна ласка, рішає й розпутує всі труднощі, в котрих путається й мучиться Каїн. Мисль її, правда, не зовсім ще розвита, але сила любови додає мислі крил. „Хоч бог тебе покине, — я буду любити тебе!“ — ось той вершок, до котрого підносить її безгранично ніжне чуття. Любов одним проблиском стрясає з неї пута авторитету, в котрих виросла і за котрими стоїть у початку драми, вона при кінці — тільки чоловік, вона не стане ніколи викидати Каїнові його діло, не стане винити його за його і свою недолю, як Адам винить Єву, — вона радше підопре його в дальшій праці думок і своєю щирістю постарається загоїти, бодай по-части, глибоку його рану.
Іван Франко.
