жали потрібним заводити тут у Майбуа окрему дівочу школу. А бідний Сімон, певно порядний чоловік, чи ж не гнувся він перед усякою наволоччю зі страху, щоб його не копнули як "паршивого жида", чи ж не посилав свого кузена до школи Боніфратрів, чи ж не кланявся низенько всій отій клерикалії, що затруювала країну?
— Собака жид! — кінчив Феро заїло. — Для тих людей він є й буде все лише собакою жидом. Учитель і жид, цього забагато нараз. Побачите, побачите!
І його сухоребра постать, живо жестикулюючи, загубилася серед натовпу.
Марко дивився за ним, двигаючи плечима. На його думку у цього бідолахи були не всі дома, а образ, намальований ним, був аж надто переборщений. Даремно було сперечатися з тим голодомором, що з нужди готов ще й зовсім збожеволіти. І він пішов далі на площу Капуцинів, одначе поневолі міркуючи все про те, що чув, внутрішньо все ще перейнятий таємним побоюванням.
Було чверть на першу, коли Марко вернувся до невеличкого домика при площі Капуцинів. Уже півгодини обидві дами з Жанвієвою дожидали його при накритому столі. Це нове спізнення дуже розсердило паню Діпарк. Вона не сказала нічого при його вході, але саме те, як вона сіла і різким рухом розложила свою серветку, показувало, яким непростимим гріхом видалась їй ота неточність.
— Прошу вибачити, — сказав молодий чоловік, — я мусів заждати на судову комісію, а потім застав площу так заповнену людьми, що ледве міг пропхатися.
Не зважаючи на свою постанову — мовчати, обізвалася бабка:
— Надіюся, що ти, Марку, не захочеш мішатися в цю погану справу.
— Певно, — відповів він спокійно. — І я сподіваюся, що не буду потребувати займатися нею, хіба що змусить мене до то-
