— Нехай небесне прокляття не доторкнеться цієї голови! — сказав він. — Коли думаєте взяти шлюб?
— Завтра, — відповіла мати за нього, бо він не міг сказати ані слова, — завтра або й сьогодні, як хочеш. Панові графові, що виказав стільки гарного старання, щоб направити свій блуд, найближча година буде найлюбішою.
— В такім разі мило мені буде застати вас рано об 11-тій у костьолі Авґустинів, — сказав полковник, поклонився йому, покликав жінку й сина, щоб удатися до маркізиного покою, і лишив його самого.
Даремно вони силкувалися вивідати у маркізи причину її дивовижного поводження; вона лежала в сильній гарячці, не хотіла й чути нічого про шлюб і просила лишити її саму. На питання, чому так нагло змінила свою постанову і що робить їй графа ненависнішим, як кого іншого, вона видивилася на батька великими очима і не відповіла нічого. Полковниця сказала: чи вона забула, що вона при надії? А на це вона відповіла, що в цьому випадку мусить думати більше про себе, ніж про свою дитину, і ще раз, покликаючись на свідків усіх святих і ангелів, запевнила, що до шлюбу з ним не стане. Батько, бачучи її в надмірному роздразненню, сказав, що вона мусить триматися свого слова, вийшов від неї і по відповідному листовному порозумінню з графом зарядив усе потрібне до шлюбу. Він запропонував графові шлюбний контракт, по якому той зрікався всіх прав мужа, а натомість підіймався всіх обов'язків, яких би було зажадано від нього. Граф відіслав аркуш, увесь змочений слізьми, зі своїм підписом назад. Коли комендант другого дня рано подав цей папір маркізі, її душа була вже трохи заспокоєна. Вона прочитала його кілька разів, сидячи ще в ліжку, склала його в задумі, потім розгорнула і прочитала ще раз, потім заявила, що об 11-тій годині ставиться в костьолі Авґустинів. Устала, одяглася, не кажучи ні слова, і, коли почала бити 11-та година, сіла зі своїми до повоза та від'їхала до костьолу.
