Псіхея пішла до ліжка.
Вже була пізня ніч, коли до її слуху дійшов якийсь лагідний голос. Лякаючись в такій самоті за своє дівоцтво, вона жахнулася і затремтіла, боячись якогось невідомого лиха. Явився муж, якого вона не могла пізнати, і, поклавшися на ліжко, зробив Псіхею своєю жінкою, а перед сходом сонця віддалився поспішно. Зараз потім голоси приставлених до ліжка духів почали прибирати молоду панну. Це все доконалося до сходу сонця. Отак, віддавши довг природі, повторювалася та приємність день за днем, новість стала любою звичкою, а розмови невідомого голосу були потіхою в її самоті.
Тим часом батьки її старілися в ненастаннім жалю і плачу. Слава про цю подію розійшлася широко і дійшла до її старших сестер. Почувши це, вони сумні й заплакані покидали доми свої і поспішили по черзі податися до своїх батьків, щоб побачити й потішити їх. Тієї ночі появився біля Псіхеї її муж, у якого вона одначе не побачила нічого більше крім очей, рук і вух. Він промовив до неї:
— Псіхеє, найсолодша й дорога моя жіночко, тобі грозить лиха доля найстрашнішою небезпекою, про яку уважаю найконечнішим попередити тебе. Твої сестри, затурбовані вісткою про твою смерть, будуть шукати твого сліду і незабаром вийдуть на оцю вершину. Коли ж почуєш може їх нарікання, не відповідай нічого, а навіть не дивися в той бік, бо інакше завдаси мені найстрашнішого болю, а собі найприкрішу згубу.
Псіхея обіцяла й заклялася, що зробить так, як їй прирадив муж.
Та коли минула ніч, а муж до схід сонця щез, вона нещасна плакала й ридала весь день, повторюючи раз-у-раз, що тепер вона пропала навіки, бо в оцій багатій в'язниці замкнена і позбавлена людського товариства та розмови, не може навіть своїм сестрам, що плачуть за нею, подати ніякої потіхи, а навіть бачити їх. І вже не приймала ні купання, ні страви, і не мала спокою весь день, плачучи лягала й спати. Незабаром, тро-
