від тридцятого до тридцять четвертого року як вік небезпечний для геніїв. Як часто дратував я цим бідного Белліні, жартом пророкуючи йому, що яко геній мусить швидко вмерти, доживши оце небезпечного віку. Дивна річ! Не вважаючи на жартливий тон, він дуже лякався тих пророковань, називав мене своїм джеттаторе[1], і все робив відомий знак для охорони від уроків. Він так хотів жити і почував майже пристрасну відразу від смерти, не хотів навіть слухати про вмирання, боявся його як дитина, що боїться спати в потемках. Він був як добра дитина, іноді трохи нечемна, але в таких разах досить було погрозити йому близькою смертю, і він зараз починав пхикати і проситися, і двома піднятими вгору пальцями робив знак проти уроків… Бідний Белліні!
— То ви знали його особисто? Був гарний?
— Не поганий. Бачите, і ми мужчини не можемо відповідати простим потвержденням, коли про когось із нашого полу ставлять нам таке питання. Це була довгов'яза, струнка постать, що порушувалася вертко, сказати б навіть, кокетно; все защіплений на всі ґудзики; правильне лице, продовговасте, блідо рожеве; ясножовте золотисте волосся, уфризоване в тоненькі льочки; високе, дуже високе благородне чоло; простий ніс; водаві сині очі; гарно скроєні уста, кругле підборіддя. Було в його рисах щось хитке, безхарактерне, щось, мов молоко, і в тім молочнім личку булькотів іноді кислосолодкий вираз болю. Цей вираз болю заступав у лиці Белліні брак дотепу; але то був біль не глибокий; він непоетично блискотав у його очах, безпристрасно дрижав довкола уст того чоловіка. Цей плоский, млявий біль хотів маєстро, здавалося, виявити наглядно в цілій своїй появі. Його волосся було уфризова-
- ↑ По-італійському Jattatore — чоловік з поганими очима, що своїм зором наводить лихо на людей.
