Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 20. Переклади (1962).djvu/391

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

В тій хвилі видався мені Белліні мов під дотиком чародійної ліски, мов перемінений на зовсім приязну появу, і я раптом почув, що він близький моєму серцю. Його лице засяяло відблиском того усміху, — це була може найбільше квітуча хвилина в його життю… Ніколи не забуду його… Чотирнадцять днів по тім прочитав я в газетах, що Італія стратила одного зі своїх найславніших синів!

— Дивне діло! Рівночасно оголосили газети також про смерть Паґаніні. Про його смерть я не сумнівався ані на хвилю, бо старий, мов землею припалий Паґаніні, все виглядав як близький смерти; але смерть молодого, рожевого Белліні видалася мені неможливою до увірення. А про те вість про смерть Паґаніні була лише газетярською качкою; він й досі здоров у Ґенуї[1], а Белліні спочиває в могилі в Парижі.

— А ви любите Паґаніні? — запитала Марія.

— Цей муж  — відповів Максиміліян, — це оздоба своєї вітчизни і заслужив певно на найпочеснішу згадку, коли йде мова про музикальні знаменитості Італії.

— Я не бачила його ніколи, — завважила Марія, — але коли вірити чуткам, то його зверхній вигляд не зовсім задовольняє почуття краси. Я бачила його портрети…

— Вони всі не подібні, — перебив Максиміліян її мову, — вони прикрашують або опоганюють його, але ніколи не передають вірно його характеру. На мою думку лиш одному однісінькому маляреві пощастило схопити на папір правдиву фізіономію Паґаніні; це глухий маляр Лізер[2], який у своїм глибоумнім божевіллю кількома рисами олівця так добре потрапив голову Паґаніні, що від

  1. Славний музика Паґаніні вмер на сухоти горлянки 27 травня 1840 р. у біцці.
  2. Іван Петро Лізер (Liser), з яким Гайне заприязнився в Гамбурзі.