ємного. Але до чого чоловік не привикне? А може навіть ота несамовита вдача цієї жінки додавала їй ще особливої принади, домішуючи до мого чуття ще якусь жаховиту ніжність, — досить, що по кількох тижнях я вже зовсім не дивувався, коли ніччю починали бреніти бубон і тріанґул, і моя дорога Лявренція раптово вставала і починала з зажмуреними очима танцювати своє сольо. Її муж, старий бонапартист, мав команду десь в околиці Парижу, і служба не дозволяла йому проводити дні в місті. Само собою розуміється, ми з ним стали сердечними приятелями, і він плакав ревними сльозами, коли пізніше на довгий час прощався зі мною. Власне поїхав зі своєю жінкою до Сіцілії, і відтоді я обох їх не бачив уже ніколи.
Скінчивши це оповідання, Максиміліян ухопив швидко капелюха і вибіг з покою.
