мовив один, що мав у руці чотири аси. — Докладаю до ставки 15 фунтів.
Із коминів валив дим з глухим ревом. Хвилини очікування видавалися такими численними, як незлічимі морські хвилі, що одна за другою наскакували на перед корабля, розбивалися і розприскувалися сичачою піною і котилися далі вздовж боків корабля. Незабаром побачили тулуб чужого корабля із покладу; одна частина за другою того корабля виступала перед очима глядачів: високий перед, безладне улаштування машин, і ще щось інше, немов плямка, що помалу робилася більшою — це були голі груди чоловіка, в синіх штанах, прив'язаного численними звоями линви до корабельної щогли.
Пароплав зупинено і на воду спущено човен. Здавалося, що в безлюднім кораблі нема вже живої душі; чоловік на щоглі висів безсильно, з похиленою наперед головою, і був страшенно блідий. Коли човен підплив ближче, матроси на ньому побачили легкі рухи голови, але це було тільки механічне хитання корабля, що збільшувало страшне вражіння мертвої безпомічности чоловіка. Тверді, важкі руки матросів з дівочою ніжністю розрізували линви, зняли його зі щогли і перенесли на човен. Тоді човен поплив до пароплава, якого чорні боки були засіяні білими крапками кают.
— Живий! Ледве живий! — промовив лікар, коли човен доплив до корабля. Серед публіки почулися радісні оклики, до яких домішалися навіть голоси картярів, що останні свої карти позатуляли в жмені і повкидали до кишень. Страшенно легкого і вихудлого чоловіка винесено на руках на поклад і віддано лікареві. Пароплав знов повернено на властивий курс, а обезлюдений корабель з одинокою щоглою і мізерними шматками колишніх вітрил гойдався самітньо серед моря, доки не
