дня черга, і мрія його серця згине несповнена.
Нараз лице його проясніло. Раптово покопирсав огонь ожогом і затер руки. «А ту ягницю зачеплю завтра», — буркнув сам до себе. Слово було сказане.
Вона не мала в собі нічого янгольського, ця найновіша, яку Джок надумав зачепити. Він сам не думав про це. Хто вона і відкіля, не знав ніхто; її прозивали Шкапою та й годі. Вона прийшла в цю околицю хто зна звідки, і нікому не було цікаво знати це. Одно тільки знали люди в Доґвудовій фармі, що вона від когось одержала недалеко фарми шматок землі з хатчиною. Вона працювала, копала і робила, як мужчина, і жила якось у своїй хаті, ні в кого нічого не просячи.
Джок почув неясно, що Шкапа не зовсім ідеальна жінка, але в глибший розбір цього питання не вдавався. Найближчого дня він поплівся вниз понад потік, старанно ховаючися між корчами, щоб несподівано підійти Шкапу. Вона обкопувала грядку картопель близько плоту. Джок із-за плоту міг бачити, як за кожним замахом мотики її голова підіймалася і спускалася. Серце в його грудях застукало живіше. Він бачив її досі вже не раз, і тепер кляв себе в душі, що вперед не познайомився з нею; тепер було б йому легше доступити. Та проте він рачки доліз до плоту і якийсь час зазирав крізь шпару. Потім підвівся і свиснув, але зараз же причакнув знов, бо його серце застукало ще живіше. Шкапа спокійно робила своє діло. Джок побачив недалечко себе камінець, підняв його і кинув легенько через пліт, щоб не дуже вдарити її. Але камінець не долетів до неї і впав у м'ягку землю, а мотика поцюкала далі рівномірно раз-по-разу.
Джок дістав другий камінець, випростувався і прицілився уважніше. Цим разом трапив Шкапу в ногу вище п'яти, саме в те місце, де в панчосі була
