ний. Ось недавно приходили, щоб узяти його до азилю, але де тобі! Не хоче вмирати запертим, лає тих, що його вговорюють, а при тім про нього йде лиха слава, що він п'є і лихословить на буржуазію. Та вже, Богу дякувати, він швидко буде вільний.
П'єр нахилився, побачивши, що Лявев широко відкрив очі, промовив до нього лагідно і оповів йому, що приходить від одного приятеля і приніс йому трохи грошей, щоб собі купив, чого йому найбільше треба.
Побачивши сутану, старий зразу пробурчав якусь грубу лайку, але не вважаючи на крайнє ослаблення, в ньому ще обізвався добрий гумор паризького робітника.
— Ну, в такому разі я випив би чарку вина, — промовив він виразним голосом, — і з'їв би шматок хліба, коли є за що, оце вже два дні, як я не мав нічого в роті.
Селіна була готова принести, і мама Теодора послала її з грішми аббе Роза по хліб і по літру вина. Потім, дожидаючись, вона оповіла П'єрові, що Лявева мали взяти до "Притулку інвалідів праці" — це є такий заклад милосердя, де головою є баронеса Дівілляр. Але коли розвідались про його життя і вдачу, то надумались, мабуть, інакше і лишили його на Божу волю.
— Я знаю баронесу Дівілляр, піду до неї ще сьогодні, — сказак П'єр, у котрого краялося серце. — Це ж неможливо лишати довше цього чоловіка в такому стані.
А коли Селіна вернулася з хлібом і вином, вони всі троє підняли Лявева, посадили на купі його ж лахміття, дали йому їсти й пити, потім лишили побіч нього решту вина й хліба, великий чотирифунтовий буханець, упімнивши його, щоб не з'їв його відразу, бо може подавитися.
— Ви, панотче, лишили б мені свою адресу, може прийдеться де про що завідомити вас, — сказала мама Теодора, коли вони були перед її дверима.
П'єр не мав своєї візитової карточки, а тому всі троє зайшли до покою. Тут був Сальва вже не сам. Стоячи він розмо-
