мо й отой молодий парубок, що ви бачили його, Віктор Маті. Також такий невдачник. Молодий хлопець, добре вихований, має гарну науку, а його мати, вдова, має лише тільки, що їй вистачає на прожиток. А но, що робити? Розуміється, що це побаламутило їм голови, і вони говорять про те, щоб цілий світ висадити в повітря. Я неприхильна до таких думок, але прощаю. О, радо прощаю їм!
Стривожений і зацікавлений усім тим невідомим і страшним, що бачив довкола, П'єр не квапився писати свою адресу, але слухав і спонукав її до дальшого оповідання.
— Якби ви знали, панотчику, цього бідного Сальва! Знайда, без батька й матері, бігав по вулицях і мусів зразу хапатися, щоб жити, за всяку працю. Потім виробився на механіка і то дуже доброго, запевняю вас, дуже датепного й роботящого. Але він уже тоді мав усякі ідеї, сварився, намовляв товаришів до страйку і через це не міг ніде загріти собі місця. Вкінці, маючи тридцять літ, він зробив дурницю і подався з якимось винахідником аж до Америки. Той визискав його там так, що по шістьох роках він вернувся хорий і без гроша при душі. Треба вам знати, що він мав за жінку мою молодшу сестру Леонію, та вона вмерла ще заким він поїхав до Америки. Я тоді жила при своїм чоловікові Теодорі Лябім. Це був муляр… Не хочу я хвалити себе, але надаремно осліплювала свої очі за шитвом, він бив мене, так що я не раз мов нежива лежала на помості. Вкінці він покинув мене і втік за двадцятилітньою дівчиною; це зробило мені більше приємности ніж горя. А коли потім Сальва вернувся з Америки і застав мене саму з його маленькою Селіною, котру він повірив мені при своїм від'їзді і котра називала мене мамою, то вийшло так, що ми почали жити разом, бо годі було інакше. Шлюбу ми не брали, але що ж діяти, панотче? Це все одно.
Та проте вона була трохи заклопотана і говорила далі, щоб доказати, що у неї є порядні свояки.
— Я не мала щастя, але у мене є ще одна сестра Гортензія, замужем за урядником, паном Хретєнно, і живе у гарній
