— А, їм хочеться крови… Можуть відтяти йому голову, за нього буде помста.
Ґійом хотів бути присутнім при тому, як будуть карати Сальва смертю; П'єр, стурбований тим, що не міг відвести його від цього, лишився вечером у Монмартрі в домі брата, щоб піти з ним разом. Колись, товаришуючи з аббе Розом у милосердних мандрівках по кварталі Шарон, він дізнався, що з одного дому, де жив соціялістичний посол Меж, положеного на розі вулиці Мерліна, можна бачити ґільотину. І він узявся бути братові провідником. А що кара смерти мала бути виконана в законний день, коло пів до п'ятої ранку одного з тих перших ясних травневих днів, то обидва брати не лягали спати, просиділи у великій робітні напівдрімаючи і зрідка перекидаючися словами. О другій годині вийшли з дому.
Ніч була чудово спокійна і ясна. На широкім чистім небі сяяв повний місяць, мов срібна лямпа, і сипав без кінця своє лагідне, сонне світло на заспаний Париж, що розточувався в безграничну далечінь. Здавалося, що перед твоїми очима закляте місто сну, в котрім не чути ані одного шепту, так воно знесилене втомою. Ціле море солодощів і погідности покривало, вколисувало його, притишуючи аж до сходу сонця гуркіт його праці й крик його страждання. А тим часом там, десь на далекім передмістю йшла таємна метушня, встановлювано величезного ножа, щоб зарізати чоловіка.
На вулиці Сент Елєтер П'єр і Ґійом зупинилися, позираючи на той безтямний Париж, повитий туманом, пройнятий дрожжю, простертий під казковим промінням. Аж до крайнього бульвару вони не зустрічали ані живої душі. Але тут, хоч би яка
