— Ну, чи бачив хто таке! Ось тобі на! Такий премудрий панич! Зараз його переслухай, а він усе забув. До суду його віддавай. Ну, ну, суд нам не втече. Про ті самі злочини! Ого-го, щоб я був такий дурний і зараз таки, ні стій, ні пожди, допустив аж до злочину. Це би вам було дуже на руку. Але я… пишно б я на тім вийшов! О ні, мої панови! Не туди взялися. Я не буду під вашу дудку танцювати. Я розумію своє становище зовсім не так, як вам це сниться. Зовсім не так! Я почуваю себе одвічальним, од-ві-чаль-ним, розумієте! Одвічальним за спокій і порядок у моїм повіті. А тут приплентається такий панок, Бог зна, відкіля, і важиться без мойого дозволу і без контролі швендяти по селах та відбувати по ночах сходини з мужиками!
І нараз зупинився, приступив до мене майже ніс до носа й запитав швидко й гостро:
— Про що ви говорили з мужиками минулої ночі на попівськім подвір'ю?
— Не знаю, пане старосто. Запитайте мужиків.
— Ага, коли б бестії хотіли що сказати! Зрештою, розуміється, я вже знайду способи, щоб вивідати все до слова.
— Отець парох був також при тім. Запитайте пароха, — промовив я іронічно, бо ніяких нічних сходин на подвір'ю не було.
— Ага, цей якраз до того! — скрикнув сердито пан староста. — Такий бунтівник, задирака, неспокійна голова, такий… такий… такий шизматик найгіршого гатунку.
